Проект Ю.Ар з програмою „РИБА КИЛИМ. ВАРІАЦІЇ”
за участі Марини Соколян та Дмитра Червоного.

Ю.Ар – дует (Артем Шестовський – кларнет, бас-кларнет; Юрко Єфремов – бас, дримба, електроніка), ідея створення якого, виникла під час роботи музикантів над проектом “Мандрівники” Жадан&Ойра&Кириченко. Програма “РИБАКИЛИМ” створена за мотивами фотографій, представлених на виставці. Почути як звучать фотографії можна 31 березня о 18:00 в галереї мистецтв ім.. О. Замостян, вул. Іллінська, 9, КМЦ, НаУКМА.

"Подорож"

Проект поета Олександра Чекмарьова та музиканта Андрія Сачеви.
Це мандрівка у внутрішній світ ліричного героя, який намагається позбутися спогадів, що спричиняють біль.

Журнал «Дніпро» підступно підбив мене взяти участь у новорічній грі «в нісенітницю», і це при тому, що до Нового року я ставлюся щонайменше скептично. Ну але спокуса нісенітницями виявилася достатньо сильною, аби я ризикнула :) Отже, мені слід було написати життєствердний текст, який починався би зі слів «коли надходить свято» і завершався словами «дух свята». Що з того вийшло, дивіться далі.

***

....Коли наближається свято, надто ж усезагальне, таке, як Новий рік, особливо актуальним стає поняття долі. Тої, що відома своєї іронією. Тої, від якої не втечеш. Тої, котрої насправді не існує.

Так, я в долю не вірю. Не вірю і в чудеса, які відбуваються строго за графіком у Новорічну ніч. Зі мною ніколи нічого екстраординарного на свята не траплялося, якщо не рахувати перегляду аніме в оригіналі, пиття пуншу з акваріума чи розбитої склянки, через яку я порізала пальчик і захлюпала кров’ю околиці. Певна, що в кожного щось таке та й знайдеться в архіві. Але, власне, подібні приключки свідчать не про стільки долю, скільки про характер задіяних. От, певно, мої звитяги говорять про особливу мою культурну відкритість та національну свідомість (окропити кров’ю Майдан Незалежності – то ж, як не крути, політичний жест!). Так само промовистим є будь-який новорічний сценарій – від рубання олів’є до повного ігнорування нагоди. Один мій знайомець, приміром, пишається тим, що ніколи Нового року не святкує – лягає раненько спати, та й по тому. Можете собі уявити, що то за веселун.

Подруги цікавились, так що от, хвалюся. Прекрасні грузини були нашими гостями на "Драбині", а прекрасні львів’яни записали кілька роликів. Ось, приміром, незрівнянний Лаша Бугадзе читає міні-п’єсу про "Онука, що чихнув":



Ось, єхидний Давід Габунія читає українською (!) монолог про непристойні інтелектуальні пригоди в Тбілісі.

А ось, пристрасний Баса Джанікашвілі оповідає про Кульгаву Ніну, доглядачку цвинтаря.

Поки я зависала на Драбині, в Коррі вийшов мій «Лист із Балі».

Лист, як лист – мої роздуми про етнографію та інші люляки. Що мене здивувало, так це коментарі під ним. Вперше в житті я звідала, що таке класова ненависть.

Охохо, тролі мої, тролі :)

Збираюся на цей фестиваль у якості резидента :) Хто буде у Львові, долучайтеся!

«…Ось із яких ланок складається сучасне суспільство брехливих, нахабних споживачів, де кожен сам за себе. Марина Соколян – та людина, яка змусила мене  глибоко відчути цю жахливу правду,» – пише у своєму творі учениця 11-го класу.
 
OMG, вибачайте, я не зумисне! :)
 
Але ж, охо-хо, як тепер діти швидко ростуть. Я у свої шістнадцять писала не про брехливе суспільство, а про жахи та еротику. А, хоча ні, це було у п’ятнадцять. У шістнадцять вже було про любов. А тут – споживацтво та медіа-маніпуляції… Як час біжить, охо-хо. :)

Мова, власне, не так про комікси, як про пам’ять. Але сталося так, що в романі Еко «Таємниче полум’я цариці Лоани» комікси і пам’ять – практично синоніми. Головний герой, що втратив пам’ять в результаті інсульту, реконструює власну особистість за тими книжками та журналами, які читав у дитинстві. І комікси є серед них, певна річ, і романи пригод, і дамські журнали (тодішні подразники юнацького еросу). Еко – прекрасний, як завжди, зі своїм фірмовим почуттям гумору і гонором ерудита. Хто б іще спромігся створити такий переконливий образ людини-книги – людини, що втратила автобіографічну пам’ять, проте пам’ятає до крапочки усе прочитане в зрілому віці?
 
Критики називають цей роман апологією масової культури. Звісно, герой читав у юному віці саме такі невибагливі видання (а хто, скажіть, читав Гессе у початковій школі?), і складається таке враження, мовби й справді перемкнуло інтелектуалові на веселих картинках. Проте мало хто чомусь звертає увагу на те, за яких обставин минало дитинство головгера, та альтернативою чому саме були тамті картинки. Власне, мова про розквіт режиму Муссоліні та роки війни. Реконструкція пам’яті героя невіддільна від реконструкції його ж психічної травми, яка виглядає особливо рельєфно на тлі суперменів, індіанців та мікімаусів. Крім того, не можна забувати, що золотий вік коміксів почався якраз у 1938 році, а в часи війни «супергеройські» комікси часто мали антифашистське забарвлення.

( Читати більше... )