Ну, або зло, бозна. Однаково, пилом припадає, а може ж кого зацікавить.

Нижче – кілька моїх малюнків до останньої книжки, які до друку не пішли, бо формат серії не передбачав ілюстрацій (або, може, то просто картинки були такі страхолюдні :))

Маю надію, комусь та й приглянеться.

Далі – коротенька фото-оповідь про моє літературне паломництво на «Зелену хвилю» в Одесі. За фотки дяка панові Миколі, який, я підозрюю, переховується під ніком knygarnia_ua

Рекомендую на послухати радіо-бесіду двох зірок фантастики: Дмитра Бикова та Яни Дубинянської. Завантаживши файли (4 шт. десь по 5 МБ кожен), ви дізнаєтесь:

- що відбувалося на «Євроконі» в Москві;
- чому фантастика краща за мейнстрім;
- чого не можуть пробачити нам москалики;
- чому Росія ніколи не об’єднається з Україною;
- чому український книжковий ринок кращий за російський;
- кому слід віддати Севастополь…

 …і багато всякого іншого.
Те, що про мене там також згадують – зовсім навіть не підстава для написання цього посту. :)

Сиджу я на роботі, нікому нічого лихого не роблю, аж тут пишуть мені, мовляв, як-то ти на нинішньому Євроконі засвітилася. Думаю, як це, я ж цими вихідними нібито вдома була – і свідки є, раптом що.

Коли правда – дивлюся сюди, а мені, виявляється, в Москві премію дали. Нормально? :)

Номінантів висувала українська делегація, тож, користуючись нагодою, хочу подякувати цим загадковим добрим людям :)

А от ви знаєте, що відсьогодні в книгарнях КС місячник боротьби за мир української літератури, і щосуботи в трьох книгарнях не проштовхнутися буде від зв’йозд, що прагнутимуть ощасливити безневинних перехожих своїм автографом?

Дякуючи numo  отут можна ознайомитися з ідеологію акції, а тут – побачити графік гулянь.

Зазначені документи, чесно кажучи, варті окремої уваги. Мало того, що мене там в переліку аж цілих дві (клони атакують!), так іще й моя сесія чомусь на годину випереджає офіційний початок проекту. Отака я моторна, ні?

Коротше, я прийду, як афішка пише, в «КС» на Площі Слави 26.04 о 15.00, а потім ще в «Будинок книги та медіа» на Лівобережній 17.05 о 15.00.

Отож, кому цікаво отримати на книжці мою чарівну карлючку, а також поглянути в мої брехливі очі, прошу дуже. Тобто радше, просимо. Ми, божою милістю, аффтар. :)))

Відносно недавно з’явилася збірка публіцистики Еко «Полный назад!», з якої я почерпнула багато корисного, а також – той факт, що Еко, виявляється, не просто так, а справжній темпераментний італієць :)

Про це, принаймні, свідчить його запальна політична критика, а також несподівано вибухова реакція на кінострічку «Страсті Христові». Та і загалом, зрозуміліше тепер, що Еко не лише авторитет, але і жива людина.

Найбільше мені запам’яталася колонка «Трансляція з Єрусалиму», присвячена 900-літтю завоювання міста хрестоносцями. Автор нібито веде радіорепортаж з місця подій, смаковито «транслюючи» героїчно-зарізяцьку минувшину.

Контрастною парою до згаданої статті виглядає колонка «Руки геть від Мого Сина», присвячена «Страстям Христовим». Колонка ця викликала обурення деяких критиків, та і мені, правду кажучи, здалася дивною щонайменше. Коротше, Еко сварить фільм, навіть не сварить – батожить за те, мовляв, що режисер надто садистично поставився до свого героя, а також за те, що позбавив історію «релігійності». Еко, певна річ, має право сваритися, але щодо несумісності релігійності та садизму ризикну не погодитись.

Інші статті, що особливо запали, – «Переглянуте уявлення про призначення вченого», «Наука, технологія і магія», «Втрачена приватність особистого життя», «На плечах велетів» та «Про плюси та мінуси смерті».

Також корисним буде почитати розділ «Хроніки деспотизму», де йдеться про медіа-деспотизм – приклади з життя та практичні поради медіа-тираноборцям.

Якось так склалося історично, що фантастика сприймається як розважальний жанр. Серйозна книга, що містить фантастичні допущення, уже мовби і не фантастика. От Муракамі – хто? А Булгаков? А Кафка?

Для мене особисто Марина та Сергій Дяченки – подвижники, які своєю роботою змінюють оце упередження щодо жанру. Їхні книжки аж ніяк не розважальні. Їх читати важко, часом аж навіть болісно. Крізь терни, так би мовити, до катарсису.

Таким є і свіжий роман «Мідний король». Це фантастичний бойовик, але і значно більше, ніж це. Це радше роман «антивиховання» про те, як розбещує людину влада і любов… Любов, до речі, справді незвичайна, як обіцяли Дяченки в інтерв’ю «Кореспондентові». Не буду спойлити, але, здається, тему beauty and the beast ще не вичерпано :)

Отож, раджу «Короля». Тільки от легкого кайфу від книги не чекайте.

Я в шокє, дорога редакція… :)

Моя зневажена та упосліджена повістинка дістала раптом заохочення від Порталу.

Правда, трохи неканонічним чином.

В єдиній україномовній номінації асамблеї перемогла Галина Пагутяк.

Для мене, натомість, номінацію запозичили в москаликів, і тепер я маю гарну мушельку за «Відкриття себе».

Отож мене, нарешті, відкрито! Заходьте, любі друзі, знайомтеся з асортиментом! :)

Я потрапила на пінчуківську виставку Reflection в один з останніх днів її роботи. Справді, як же це оминути тваринок в формаліні та панно на шість мільярдів мух? :)

Сучасне мистецтво – це, скажу вам, не для слабкодухих і не для, е... шлунково слабих. Щоправда, інсталяції Ентоні Гормілі (зокрема „дезорієнтаційна” кімната) справді причаровують.

Загалом же виставка нагадала мені відвідання кімнати жахів у мандрівному Лунапарку, і я дійшла висновку, що сучасне мистецтво – це такий коштовний атракціон. Середнє між цирком і катівнею.

Ну і от, надихнувшись Хьорстом і компанією, я собі подумала: а я хіба не митець? Оце от, під катом, модний сучарт в моєму виконанні. :)

Не можу втриматись.
Виявляється, що в будь-якому підручнику з літературознавства можна знайти твердження про те, що в літературі ХХ сторіччя ми стали свідками явища, яке називають “смертю автора”. 

Ті підручники, якщо вони справді таке пишуть, час здавати на макулатуру. Таке враження, що всі забули, про що йшлося у Барта: про необхідність десакралізації персони автора і, натомість, піднесення ролі мови та функції читача. А дехто, здається, вирішив замість того просто мочить автора в сортірі :)

Так от, як на мене, Барт трохи поспішив. Автор не помре ніколи. Людський фактор чи, інакше, human interest змусить його жити, навіть, якщо він сам цього не хоче.

Втім, здається, можна сказати, що „автор” поступається місцем „актору” або ж, „героєві світської хроніки”. Спробуй такого замочи... :))

Г.Л. Олді – гуманісти та гуманітарії, читаючи яких, лікуєшся від мізантропії та відчуття метушні, на яке часто страждає сучасна фантастика.

Остання трилогія Олді, „Ойкумена”  – це смачний коктейль з кількох культур, симпатичних персонажів і дотепних футуристичних ідей. Кажуть, що автори гарно готують, і це відчувається. Якщо кухня „ф’южн” вам до смаку, значить, і трилогія гарно піде.

Хоч, може, роман, витриманий в одній культурній стилістиці, зачіпав би більше.
Втім, усе компенсує майстерність і згадана людяність автора. Ось, приміром, чарівний пасаж про „фінішну стрічку”, за який відразу ж хочеться вручити нобелівку :)

„Мы – я имею в виду человечество – категорически не умеем адекватно воспринимать финалы. Счастливый? – нежизненно, скажем мы. Так не бывает. Ужасный? – оскорблены в лучших чувствах, мы браним автора за то, что лишил нас надежды. (…) Открытый? – мы и вовсе лишим эту закавыку гордого имени: «финал». (…)

Финалы – не наш конек. Они оскорбляют человеческое подсознание самим фактом своего существования. Не в этом ли залог нашей чудовищной жизнеспособности?”

«Недавно многие мечтали стать моделями или певицами, – пише журнал „MINI, – Сейчас модно быть телеведущими и писательницами».

Всім ясно? Віднині справжня світська левиця обійде бутік стороною, і, замість шикувати на „Сезонах моди”, з цигаркою в зубах гаруватиме над новим романом :)))

В світлі цієї тенденції, мені випало пережити фотосесію в глянці. Досвід грандіозний... мама не впізнала, керівництво ледь не дістало інфаркта... Але експеримент є експеримент! :)

Результати експерименту:

Ті, хто бачив душевний серіал „Рим”, мабуть, звернули увагу на пописані стіни міста – свідчення якоїсь генетично вбудованої схильності людства малювати хрін на паркані.

Серіал створений досить якісно в плані відтворення деталей давньоримського побуду, тож мені стало цікаво, що саме повидряпували на стінах художники зі сценаристами. Деякі спостереження нижче.

Еге ж, в мене сьогодні ДН. А зустрічати я його почала ще вночі, взявши (не) посильну участь у зйомках новорічної програми „Бук Сіті”. Я не знаю, що це таке буде за програма – сонні/нетверезі/веселі автори п’ють/блазнюють/філософствують, щосили намагаючись продерти очі та явити людству свою непересічну особистість...

Що за методи в сучасної журналістики, чесне слово… Напоїти, змучити недосипом, а тоді ставити провокаційні запитання на зразок „що таке небесна ієрархія” чи „з яких вібрацій виникає ваш текст”. То капЕць, люди добрі.

Але ведучий „Буки”, Євген Михайлов, просто прекрасний. Дуже колоритний мужчина. Довго думала, кого він мені нагадує, і нарешті згадала – Ігнатія де Лойолу.
Такий самий чудовий профіль, та і взагалі… :)))

Може таке бути, щоби проза, написана жінкою, не була „дамським романом”? Авторитети стверджують... тобто ні, авторитети спершу лаються, а потім – відсилають читати „Нотатки коло узголів’я” Сей Сенагон, придворної дами Х століття. Справді, це – поетично-культурні спостереження у жанрі „дзуйхіцу”, свого роду есе, потік свідомості про все, що в голову скочить. До речі, здається мені, що більшість записів у жж писані саме в такому стилі. Але „дзуйхіцу” звучить гордо, ні? :)

Гарний текст, що казати. Відчувається, що авторка – поетка, дочка поета, тож усе гарно, шовково й кольорово. Але от не розумію я японців – якісь вони протиприродні часом. Перерахую, наслідуючи Сенагоншу:

„Те, що викликає зачудування”:
- чорнені зуби у світських красунь. Ну в чому тут краса, хто пояснить?
- традиція чоловікам і дамам розмовляти через ширму. Не збагну, що то за особисте спілкування без зорового контакту... А фрази на зразок „ми вже знаємося кілька років, то, може, ви дозволите нарешті поглянути на вас...”?
- блохи в сукнях придворних дам. Вони (блохи) стрибають, аж сукня смикається... Це так поетично :)
- традиція пересуватися навколішки. Ну так і бачу... „імператриця заповзла до своїх покоїв”... Вони там непогано випивали, може в цьому справа? :)
- шлюб „цумадои”, коли чоловік не живе з дружиною, а лише відвідує її ночами. І ні гвіздка забити, ні сміття винести... Нащо таке щастя, питається? :)
Словом, Японія – скарбничка дивовиж.

І психіатр поставить тобі діагноз. :)

Я давно підозрювала, що художній текст – квінтесенція авторської особистості, з усіма її психічними втіхами та негараздами.
А от нещодавно довідалася, що є навіть така наука, „психіатричне літературознавство” зветься. Судячи з того, що стверджує ця весела наука, можна зробити висновок, що Коельо, приміром, має паранояльну акцентуацію, а Кьеркегор – шизоїдну.

Але є в болячки й добрий бік. Книжки, виявляється, можна застосовувати, як терапевтичний засіб, в часи депресії, скажімо, або для лікування сексуальних розладів. Зокрема Зб. Лев-Старович рекомендує „лібротерапію” в якості одного з небагатьох дієвих засобів подолання всіляких сексуальних комплексів.

Так і уявляю собі книжки на поличці із надписом „афродизіак” або там „антидепресант”...

Якби-то ще хтось подбав про опис побічних дій деяких шедеврів! :)

Все (дискусія в Емпіку) вийшло не так страшно, як здавалося.
А все через те, що персонажі виявилися цікавішими за тему розмови:

Веселий хуліган Сашко Ушкалов,
Лірична парадигма Богдан-Олег Горобчук,
Апологет літературного сексу Отар Довженко,
Мудрий знавець сороміцького фольклору Богдан Жолдак,
ну і я, теж хороша людина :)

А отак про це написала „Телекритика”.

Дяка всім, хто був і не дав нам нудьгувати!

27 жовтня, 13.00 (субота)

магазин «Емпік» ТЦ «Піраміда», вул. Мішуги, 4

Богдан Жолдак, Марина Соколян, Отар Довженко,

Сашко Ушкалов, Богдан-Олег Горобчук

про прочотну літературу та попсу

Мені вдруге пощастило потрапити на „Документ+” (1+1) з Ларисою Денисенко.

Якщо раптом ви не будете спати сьогодні о 4.25 (тобто, це вже завтра, радше), то вмикайте свій блакитний екран, і ви побачите там:

- мене з нафарбованими очима (ексклюзив!)

- мого видавця, а також його пристрасну реакцію на слово „бестселер”

- чарівну Ларису Денисенко, яка робить добре діло попри застуду та маньячних гостей студії

P.S. В цьому записі використано методи НЛП. Мва-ха-ха-ха :)))